О.В.Царук – Ґенеза української мови.

By vedavrat

* Олександр Васильович Царук — український мовознавець, філологічні науки *О.В.Царук народився на Хмельниччині. Навчався в Чернігівському та Сімферопольському університетах. У 1990 році захистив кандидатську дисертацію, присвячену архаїчним типам українського дієслова. У 1998 році закінчив докторантуру при Дніпропетровському університеті, працював у Кривому Розі.

Досліди Олександра Царука є революційні в українській лінгвістиці. Науковець на основі аналізу відомих та нових історичних, археологічних, етнографічних, антропологічних та лінгвістичних фактів заперечує традиційну “тріалістичну дистрибуцію” слов’янських мов і пропонує дуалістичний розподіл слов’янських мов на антську і словенську підгрупи; він осмислює місце і значення української мови серед інших слов’янських. Лінгвіст зазначає, що на основі послідовного зіставлення історичних, археологічних даних можна визначити ті давні прамови, які будуть вихідними для проведення генеалогічної дистрибуції. Це такі мови: праслов’янська, словенська й антська. Вчений показав, що після поглиблення диференціації праслов’янського ареалу слов’янство розподілилося на дві великі групи: словенську й антську. До антської підгрупи науковець зараховує антську прамову, українську, білоруську, польську, чеську, словацьку, хорватську, верхньолужицьку. До словенської підгрупи — словенську прамову, старослов’янську мову, російську, болгарську, македонську, сербську, нижньолужицьку, кашубський і словінський діалекти польської мови, словенську.

* Царук: Українська мова серед інших слов'янських: етнологічні та граматичні параметри *О.Царук вважає, що дві, за традиційною класифікацією, «східнослов’янські» мови — українська й російська — на початку давнього періоду свого самостійного розвитку були двома найвіддаленішими (!) слов’янськими мовами, які найбільш яскраво показали у своїй структурі специфічні риси двох різних мовних підгруп
[Царук О. “Українська мова серед інших слов’янських: етнологічні та граматичні параметри”, Монографія.  Дніпропетровськ: “Наука і освіта” 1998, с.111].

Українська і російська мови мають різні історії. Упродовж певного хронологічного періоду (від часів антської прамови і приблизно до 4 ст.) ці дві мови найвіддаленіші в типологічному аспекті. Лише географічне сусідство, спільність фрагментів історії, релігійної традиції спричинили часткове наближення їхніх граматичних систем. На думку вченого, ці мови не вичленуються з одного «давньоруської» основи, а певний час просто взаємодіють, що призвело до виникнення певних ізоморфних ознак.

Українська мова й досі залишається мовою антської за загальним типом граматичної системи, такою, що найповніше серед інших мов антської підгрупи зберігає особливості говору носіїв ще пшеворської культури. Тому для встановлення історії певних українських форм є доцільним звернення, насамперед, не до російської, а принаймні до білоруської, потім до польської, чеської, сербсько-хорватської, верхньолужицької, словенської та ін. Незаперечно і те, що деякі граматичні факти засвідчують найбільшу українсько-болгарську, українсько-російську тощо близькість [там же, с.285].

Царук проілюстрував це такими прикладами:
1. Багато російських діалектних слів є полонізмами; українська мова запозичувала слова із західнослов’янських мов через білоруську.
2. Багато праслов’янських (антських) слів, які могли виникнути під впливом латинської мови (безпосереднім чи опосередкованим кельтським чи гето-фракійським населенням), тепер в українській мові трапляються серед найуживанішої просторічної лексики.
3. Очевидна близькість українських ономатоепічних форм до західнослов’янських та очевидний контраст із російськими.

Підсумовуючи, потрібно зазначити, що О.Царук намагався уникнути політичного підходу до розв’язання проблеми класифікації слов’янських мов. Учений виявив численні факти, які засвідчують генеалогічну пов’язаність української мови не тільки зі східним, а й із західним слов’янським ареалом [там же].

http://www.personal.in.ua/article.php?ida=393

Print Friendly, PDF & Email